Я статистично падаю у відчай.
Мене турбують марива вселенні.
Та хто ж ти? Знову гляну в вічі.
Билина, казка у порцелі.

Говорячи з собою розвиваюсь,
Шукаючи у собі паралелі,
Глянучи у вічі я не каюсь
Що перегнула вигини моделі .

Роздмухавши тумани добрих відьом,
Я полечу до склонів тихих гір
І поетично розкурю разовий відчай,
Не міряний окресленістю мір.

Ні, я не хвора. Трохи не така
Як ти читав у прозі шумних творів.
Я дивна, й для мене дивина
Осяяна величністю просторів.

У морі сухо, вогко на землі.
Я п'ю сухий пісок і дихаю водою.
Ні, я не хвора. Трохи не така
Як ти читав у прозі шумних творів.
10.04.13